Політолог Ігор Рейтерович вважає, що відсутність сигналів повітряної тривоги у Москві під час атак безпілотників може бути не випадковістю, а частиною свідомої інформаційної політики російської влади. За його словами, Кремль намагається мінімізувати публічне визнання вразливості столиці та уникнути зайвого резонансу серед населення.
## Між технічною слабкістю та політичним розрахунком
Експерт допускає два пояснення ситуації. Перше — недосконалість або обмеженість системи оповіщення, яка не здатна оперативно реагувати на нові типи загроз. Друге — більш імовірне, на його думку, — навмисне невключення сирен, щоб не створювати відчуття масштабної небезпеки.
Увімкнення повітряної тривоги у мегаполісі фактично означало б публічне підтвердження серйозної атаки. Це суперечить усталеній інформаційній лінії Кремля, який роками формував образ повного контролю над безпековою ситуацією, особливо у столиці.
Останні удари дронів по Москві продемонстрували, що навіть найзахищеніші регіони Росії залишаються вразливими. У місті фіксували вибухи та перебої в роботі інфраструктури, що підкреслило обмежені можливості протиповітряної оборони. Такі інциденти мають не лише військове, а й психологічне значення, оскільки змінюють уявлення про безпечний тил.
## Контроль інформації та реакція суспільства
Рейтерович звертає увагу, що російська влада прагне максимально локалізувати інформацію про подібні атаки. Повідомлення зводяться до коротких звітів про «успішне збиття цілей» і заперечення значних наслідків. Це дозволяє уникати широкого обговорення і зменшувати суспільний резонанс.
На його думку, реакція населення на такі події залишається обмеженою. Навіть у прикордонних регіонах, які тривалий час зазнають обстрілів, невдоволення проявлялося поступово і не набувало масового характеру. У великих містах, зокрема в Москві, рівень публічної активності ще нижчий.
18 червня 2026 року російська влада офіційно підтвердила масовану атаку безпілотників на столицю. Водночас аналітики припускають, що подібні інциденти можуть використовуватися як аргумент для подальшого нарощування ударів по Україні. Попри це, інтенсивність атак з боку Росії зростала і раніше, що свідчить про системний характер ескалації.
Подібна інформаційна тактика має історичні паралелі: у різні періоди російська влада намагалася контролювати повідомлення про надзвичайні ситуації, щоб уникати паніки та зберігати ілюзію стабільності. У сучасних умовах це поєднується з новими викликами, пов’язаними з розвитком технологій і зміною характеру воєнних загроз.
