Похоронні обряди вікінгів: міф про вогняні стріли не підтверджується археологією
Популярний образ поховання вікінгів, коли палаючий човен з тілом покійного відправляється в море, а берег запалює вогняну стрілу, виявився лише художнім вимислом. Експерти стверджують, що жодних археологічних доказів подібної практики не існує.
Відсутність археологічних підтверджень
Науковці, які досліджують епоху вікінгів, неодноразово наголошували на відсутності слідів, що могли б підтвердити традицію відправлення поховальних човнів у море з подальшим підпалом за допомогою вогняних стріл. Професор антропології Ерін Макгуайр зазначає, що навіть якби таке спалення і відбувалося, відрізнити пожежу, спричинену вогняною стрілою, від звичайного займання було б надзвичайно складно. Крім того, знахідки корабельних аварій з людськими останками є вкрай рідкісними, і жодного такого випадку, що стосується похоронних ритуалів вікінгів, поки що не виявлено.
Водночас, археологічні дослідження підтверджують, що вікінги справді практикували кремацію та спалення кораблів як частину поховальних обрядів. Однак ці ритуали проводилися на суші. Відомим прикладом є корабель IX століття з Миклебуста в Норвегії, знайдений у поховальному кургані. Це судно, ймовірно, належало знатній особі, можливо, навіть королю, і було спалене під час церемонії, після чого поховане.
Найближче до міфу історичне свідчення
Єдине історичне джерело, яке частково наближається до популярного уявлення про “вогняний похорон”, — це записи арабського мандрівника X століття Ахмада ібн Фадлана. Він описав поховання ватажка вікінгів, тіло якого було поміщено на човен і підпалено. Однак, за його свідченнями, підпал здійснила людина, названа “головним розпорядником похорону”, а не лучник з вогняною стрілою. Важливою деталлю є те, що човен з тілом стояв на землі, а не відпливав у море.
Історичні та літературні джерела, як-от епічна поема “Беовульф” або середньовічні саги, містять згадки про поховання на морі. Наприклад, у “Беовульфі” описується, як тіло данського короля Скільда Скефінга помістили на корабель, який відплив у море. Інші розповіді, зокрема про бога Бальдра, якого брат Тор відправив у море на спаленому човні, ймовірно, лягли в основу сучасних міфів та літературних творів, як-от у Дж. Р. Р. Толкіна.
Практичні перешкоди для “водяної” кремації
Експерти також вказують на значні практичні труднощі, пов’язані з ідеєю підпалу човна вогняними стрілами в морі. Для ефективної кремації необхідне тривале горіння при високій температурі, що на воді було б складним завданням. Маттіас Топлак, керівник археологічного відділу Музею вікінгів, пояснює, що корабель міг би затонути раніше, ніж тіло встигло б повністю згоріти. Крім того, палаюче судно, що дрейфує, могло б становити небезпеку для інших кораблів і портових споруд.
Ерін Макгуайр додає ще один аспект: як запобігти поверненню палаючого човна на берег разом із його моторошним вмістом? Ці практичні міркування, разом із повною відсутністю археологічних доказів, роблять образ “вогняного похорону” з кіно та серіалів малоймовірним. Вчені припускають, що цей міф міг бути популяризований кінематографом, зокрема фільмом “Вікінги” 1958 року, а не реальними поховальними звичаями.
