Вчені переглядають уявлення про те, як саме ліси утримують вуглець і яку роль відіграють у стримуванні кліматичних змін. Нові спостереження свідчать: процес фотосинтезу не завжди означає приріст деревини, а отже — і довгострокове «замикання» вуглецю в біомасі.
Дослідження, проведене на 137 лісових ділянках у різних регіонах США, показало, що ріст дерев часто зупиняється раніше, ніж завершується сезон фотосинтезу. Іншими словами, дерева ще здатні поглинати вуглекислий газ і перетворювати його на органічні сполуки, але вже не використовують ці ресурси для нарощування стовбурів і гілок.
## Розрив між фотосинтезом і ростом
Тривалий час ефективність лісів як «вуглецевих пасток» оцінювали за інтенсивністю фотосинтезу. Вважалося, що активне поглинання CO₂ автоматично означає накопичення вуглецю в деревині на роки або навіть століття. Нові дані ставлять це припущення під сумнів.
На сході США приблизно 36% річного поглинання вуглецю припадає на період після завершення активного росту дерев наприкінці літа. У Каліфорнії цей показник сягає близько 26%. Це означає, що значна частина вуглецю не переходить у стабільну форму деревини, а може використовуватися інакше — наприклад, витрачатися на дихання рослин або інші метаболічні процеси.
Виявлена невідповідність змушує коригувати кліматичні моделі, які раніше прямо пов’язували фотосинтез із довготривалим зберіганням вуглецю. Тепер дослідники наголошують: ці процеси слід розглядати окремо.
## Кліматичний фактор і обмеження росту
Ключову роль у розбіжності між фотосинтезом і ростом відіграють погодні умови. Активне формування деревини відбувається лише за помірних температур і достатньої вологості. Водночас із підвищенням температур і частішими посухами ці сприятливі періоди скорочуються.
За спекотних і сухих умов ріст дерев практично миттєво припиняється, навіть якщо фотосинтетичні процеси ще тривають. Це означає, що ліси можуть втрачати частину свого потенціалу як довготривалих накопичувачів вуглецю саме тоді, коли потреба в цьому найбільша.
Додаткові дослідження спрямовані на те, щоб з’ясувати, чи є така поведінка універсальною для різних типів лісів і кліматичних зон. Вчені також вивчають фізіологічні механізми, які змушують дерева змінювати розподіл ресурсів під час стресу.
Паралельно інші роботи показують, що в періоди сильної спеки дерева змінюють склад летких речовин, які виділяють у повітря. Ці хімічні сигнали можуть слугувати індикаторами посухи, причому їхні сліди зберігаються навіть після відновлення вологості. Це відкриває нові можливості для моніторингу стану лісів і прогнозування їхньої реакції на кліматичні зміни.
