Легендарна статуя Рамзеса II знову постала в усій величі: столітня історія пошуків завершена
Майже століття знадобилося археологам, щоб відновити повноцінний образ однієї з найвеличніших статуй фараона Рамзеса II, знайденої на території сучасного Єгипту. Ця захоплива історія пошуків, яка охоплює декілька поколінь дослідників, нарешті завершилася успішним об’єднанням раніше знайдених фрагментів.
Напівзруйнований колос: початок столітньої загадки
Історія цієї монументальної знахідки розпочалася у 1930 році, коли німецький археолог Гюнтер Редер, проводячи розкопки поблизу нинішнього міста Ель-Ашмунейн у провінції Мінья, натрапив на вражаючий артефакт – нижню частину величезної статуї. За попередніми оцінками, коли колос був цілим, його висота сягала приблизно 7 метрів. Місце, де було знайдено цей величний фрагмент, в давнину носило назву Хемну, а за часів римського панування стало відоме як Гермополіс Магна. В епоху Стародавнього царства це поселення відігравало важливу роль як адміністративний центр регіону.
Незважаючи на значущість відкриття Редера, верхня частина статуї, яка, ймовірно, зображувала верхню половину фігури фараона, безслідно зникла. Майже сто років дослідники не мали жодної інформації про місцезнаходження цієї ключової частини. Вона стала своєрідною археологічною загадкою, яка протягом десятиліть не давала спокою фахівцям.
Прорив століття: верхня частина знайдена
Ситуація кардинально змінилася на початку 2024 року, коли спільна єгипетсько-американська археологічна експедиція, працюючи на цій же території, оголосила про виявлення верхньої частини монумента. Цей довгоочікуваний фрагмент був знайдений за кілька тижнів до офіційного оголошення, лежачи обличчям донизу в землі. За оцінками, знайдений фрагмент має близько 3,8 метра заввишки і зображує самого Рамзеса II у характерному головному уборі, увінчаному символом царської влади – уреєм (коброю).
Первинні побоювання археологів були пов’язані з впливом ґрунтових вод. Зміна рівня ґрунтових вод у регіоні, зокрема після будівництва Асуанської греблі, становила серйозну загрозу для збереження кам’яних артефактів. Йвона Трнка-Амрейн, професорка класики Університету Колорадо в Боулдері та співкерівниця експедиції, висловила занепокоєння щодо можливого пошкодження каменю. “Не було жодної гарантії, що камінь буде в належному стані”, – зазначала вона.
На щастя, подальші розкопки та дослідження спростували найгірші побоювання. Виявилося, що знайдений фрагмент зберігся надзвичайно добре. Більше того, на його поверхні досі проглядаються сліди первісної розмальовки – залишки синього та жовтого пігменту. Подальший аналіз цих пігментів може надати вченим цінну інформацію про вихідний вигляд монумента та деталі його створення, зокрема, про техніки розпису та використовувані матеріали.
Сам факт виявлення верхньої частини став для команди справжнім сюрпризом. “Ми знали, що вона може бути там, але ми не шукали її конкретно”, – зізналася Трнка-Амрейн, підкресливши елемент несподіванки, який часто супроводжує великі археологічні відкриття.
Об’єднання минулого: реставрація та повернення на місце
Після успішного завершення розкопок, єгипетський співкерівник експедиції Басем Гехад виступив з ініціативою об’єднати знайдені частини статуї. Ця пропозиція отримала одностайну підтримку Постійного комітету зі старожитностей Стародавнього Єгипту. Реставраційні роботи розпочалися у вересні 2025 року, а вже на початку 2026-го відновлена статуя була урочисто встановлена на своєму первісному місці. Колос височіє біля північного входу до храму в Ель-Ашмунейні, повертаючи місту його історичну велич.
Повністю відновлений колос вражає своїми розмірами: його висота становить близько 6,7 метра, а вага перевищує 40 тонн. До його складу входять основні частини тіла статуї, а також три кам’яні основи з давніми написами, які доповнюють картину історичної значущості знахідки.
Археологічні знахідки, що дивують світ
Відкриття статуї Рамзеса II – це не єдиний приклад того, як археологія продовжує розкривати таємниці давнини. Нещодавно у Фіванській гробниці №209 в Луксорі було виявлено 16 мумій, рештки кількох людей та муміфіковану собаку. Ці знахідки свідчать про похоронні практики, що змінювалися протягом майже 700 років, від Двадцять п’ятої династії до епохи Птолемеїв, зокрема, про незвичайне вертикальне укладання тіл.
Також дослідження показали, що близько 3200 років тому на території Аравії існувало розвинене виробництво унікальної “фірмової” кераміки. Цей посуд, що відзначався характерними чорно-червоними візерунками та зображеннями людей і тварин, став впізнаваним “брендом” бронзової доби. Його експортували на сотні кілометрів, і він користувався значним попитом навіть у таких віддалених регіонах, як Левант та Єгипет, що свідчить про високий рівень торговельних зв’язків у давнину.
