Дивовижна знахідка: 237-мільйоннорічна амфібія освоїла морські глибини
Китайські вчені виявили унікальну скам’янілість Gerrothorax maritimus – стародавньої амфібії, яка, на відміну від своїх сучасних родичів, вела повноцінне морське життя. Це відкриття, зроблене у провінції Гуйчжоу, повністю змінює уявлення про еволюційні можливості амфібій.
Вчені виявили майже ідеально збережений скелет Gerrothorax maritimus, який жив приблизно 237 мільйонів років тому, у пізньому тріасовому періоді. Ця панцирна істота, що сягала майже 90 сантиметрів у довжину, мала сплющене дископодібне тіло і, ймовірно, проводила своє життя на дні океану, полюючи за здобиччю шляхом всмоктування. Досі вважалося, що проникна шкіра амфібій робить їх непридатними для життя в солоній воді, але Gerrothorax maritimus довів протилежне.
Як амфібія подолала виклики океану?
Головним секретом виживання Gerrothorax maritimus у морському середовищі, на думку дослідників, був його потужний кістковий панцир. Цей захист не тільки оберігав тварину від хижаків, таких як їхні сучасники – іхтіозаври, але й, ймовірно, слугував своєрідним “осмотичним щитом”. Щільні кісткові пластини могли значно зменшувати пряме поглинання солоної води через шкіру, змушуючи амфібію отримувати необхідну рідину через травну систему.
“Така проникна шкіра дає тваринам змогу виконувати одразу кілька функцій. Вони використовують її для дихання та поглинання води, тому амфібії не п’ють і не дихають ротом у звичному розумінні – ці процеси можуть відбуватися через шкіру”, – пояснює провідний автор дослідження, професор Рьосуке Мотані з Каліфорнійського університету в Девісі. Однак, на відміну від сучасних амфібій, які потребують прісноводних водойм, Gerrothorax maritimus, ймовірно, мав додаткові механізми для регуляції сольового балансу. Дослідники припускають, що зябра, характерні для цього роду, могли допомагати виводити надлишок солі.
Незвичайний хижак стародавніх морів
Gerrothorax maritimus, розміром із сучасну гігантську саламандру, мав кремезне, а не видовжене, як у саламандр, тіло. Його широка паща та міцний під’язиковий кістка свідчать про метод полювання, схожий на спосіб, яким полюють сучасні донні акули, наприклад, воббегонги. Тварина, ймовірно, нерухомо чатувала на дні, а при наближенні здобичі різко всмоктувала її в пащу.
Геологічний та геохімічний аналіз місця знахідки скам’янілостей, що походять із глибоководних відкладень, та співвідношення ізотопів стронцію в кістках остаточно підтвердили морське походження Gerrothorax maritimus. Ці дані свідчать, що тварини загинули неподалік від місця свого проживання, а не були принесені течіями з суші.
Це відкриття, опубліковане в журналі Nature Ecology & Evolution, відкриває нові горизонти для розуміння еволюційної історії амфібій та їхньої здатності адаптуватися до екстремальних середовищ.
