Розкол у ЄС: Естонія та Латвія обурені зняттям санкцій з російських олігархів
Міністри закордонних справ Естонії та Латвії висловили різке несприйняття рішення Ради Європейського Союзу від 22 вересня, яка вилучила з санкційного списку російських олігархів Алішера Усманова та Михайла Фрідмана. За словами естонського міністра, одна з країн-членів ЄС поставила Євросоюз перед жорстким вибором: або зняти санкції з двох олігархів, або втратити весь пакет санкційних обмежень, який налічує близько 3000 позицій, включно з обмеженнями проти Володимира Путіна.
Напружений Консенсус і Національні Заходи
Глава МЗС Естонії Маргус Тсахкна назвав ситуацію “тривожною”, підкресливши, що процес продовження дії санкційних режимів вимагає консенсусу всіх країн-членів. “Ми наполегливо працювали понад два тижні, але, на жаль, процес продовження дії санкційних режимів вимагає консенсусу”, – зазначив Тсахкна. Попри незадоволення цим рішенням, Естонія вже запровадила власні національні санкції проти Усманова та Фрідмана, щоб зберегти можливість впливу на них.
Міністерка закордонних справ Латвії Байба Браже категорично не погодилася з рішенням Ради ЄС. “Ми боролися до останнього, залишаючись єдиною країною, яка блокувала таке рішення. Але зрештою часу забракло”, – заявила Браже. Латвія також вдалася до запровадження національних санкцій, аби не втратити можливість застосовувати санкції ЄС до інших російських олігархів. Рада ЄС продовжила санкції проти інших фігурантів списку на 36 місяців, до 22 вересня 2029 року. Браже анонсувала, що Латвія ініціює власні санкції проти Усманова та Фрідмана найближчим часом, і закликала інші держави-члени ЄС та міжнародну спільноту наслідувати цей приклад.
Розширення Санкцій та Позиція України
Міністерка Браже також повідомила, що в рамках жовтневого санкційного пакета до списку можуть потрапити ще близько 1600 осіб.
Раніше стало відомо, що Рада ЄС вилучила з санкційного списку не лише Усманова та Фрідмана, а й ексректора Кримського університету імені Вернадського Андрія Фалалєєва та маврикійську компанію Redbird Corporate Services Ltd. За інформацією джерел, країни, які виступали за вилучення Фрідмана та Усманова (Словаччина, Франція та Люксембург), не координували ці дії з Україною.
Президент України Володимир Зеленський неодноразово наголошував на необхідності збереження санкційного тиску на російських бізнесменів та олігархів, доки триває російська агресія проти України. Він підкреслив, що для них не повинно бути “спокійного місця у світі”, і що зараз не час для послаблення санкцій проти Усманова та Фрідмана.
Контекст: Європейська політика санкцій та механізм консенсусу
Рішення Ради Європейського Союзу, зокрема щодо санкцій, часто вимагають одностайного голосування всіх країн-членів, особливо в сферах, що стосуються спільної зовнішньої та безпекової політики (CFSP). Цей принцип консенсусу, хоч і покликаний забезпечити єдність і врахування інтересів усіх держав, іноді стає причиною складних переговорів та компромісів.
Механізм “кваліфікованої більшості” (qualified majority), запроваджений Лісабонським договором, застосовується в багатьох сферах, але не в усіх. Для прийняття рішення за цим механізмом потрібно, щоб його підтримали щонайменше 55% країн-членів, які представляють щонайменше 65% населення ЄС. Однак, у питаннях, що стосуються зовнішньої політики та безпеки, часто зберігається вимога одностайності або застосовується “спеціальна законодавча процедура”, яка може включати одностайне голосування або інші особливі умови.
У випадку з санкціями, рішення про запровадження, продовження або скасування обмежень зазвичай приймається Радою ЄС. Кожна країна-член має право вето, що дозволяє їй заблокувати будь-яке рішення, якщо воно суперечить її національним інтересам. Це і сталося у випадку зі скасуванням санкцій проти Усманова та Фрідмана, коли, ймовірно, одна з країн-членів скористалася своїм правом вето, поставивши ультиматум щодо продовження санкцій для всіх інших осіб.
Запровадження санкцій з боку окремих країн, як це зробили Естонія та Латвія, є спробою обійти обмеження загальноєвропейського механізму та продовжити тиск на осіб, яких вони вважають відповідальними за агресію. Це також підкреслює складність формування єдиної зовнішньої політики в ЄС, де національні інтереси та геополітичні міркування можуть суттєво впливати на загальноєвропейські рішення.
