Президент США Дональд Трамп заявив, що у період дії 60-денного режиму припинення вогню в Ормузькій протоці не стягуватимуть жодних платежів за прохід суден. Водночас він не виключив, що у разі зриву остаточної домовленості з Іраном такі збори можуть бути введені — і саме на користь Сполучених Штатів.
Про це американський лідер повідомив 20 червня у своїй соцмережі Truth Social. За його словами, відсутність зборів гарантуватиметься як протягом дії перемир’я, так і після нього, якщо сторони дійдуть остаточного мирного врегулювання. В іншому випадку Вашингтон розглядає можливість запровадження платежів як компенсації за безпекову роль у регіоні.
Ормузька протока як інструмент тиску
Трамп охарактеризував потенційні збори як плату за функцію «гаранта безпеки», яку США, за його словами, виконують для країн Близького Сходу. Йдеться про відшкодування витрат — як минулих, так і майбутніх — пов’язаних із військовою присутністю та забезпеченням стабільності морських шляхів.
Заява пролунала на тлі меморандуму про взаєморозуміння між США та Іраном, підписаного 18 червня. Документ передбачає негайне припинення бойових дій і встановлює 60-денний термін для укладення повноцінної мирної угоди.
Водночас напруженість навколо протоки зберігається. Іранські військові раніше заявили про її закриття, звинувативши США у порушенні домовленостей, а також посилаючись на удари Ізраїлю по території Лівану.
Передумови конфлікту та дипломатичні зусилля
Ескалація розпочалася наприкінці лютого, коли Ізраїль завдав ударів по Тегерану, після чого США оголосили про масштабну військову операцію проти Ірану. Вашингтон пояснив свої дії необхідністю нейтралізувати загрози, пов’язані з ракетною програмою та діяльністю союзних Тегерану угруповань у регіоні.
У відповідь Іран здійснив ракетні та безпілотні атаки по Ізраїлю та американських базах у країнах Перської затоки. Конфлікт швидко набув регіонального масштабу, що викликало занепокоєння міжнародної спільноти.
Окремим фактором напруження стала зміна керівництва Ірану після загибелі верховного лідера Алі Хаменеї. Його наступником було обрано Моджтабу Хаменеї, що також вплинуло на політичну динаміку переговорів.
Протягом весни сторони неодноразово наближалися до домовленостей. США погоджувалися призупиняти удари в обмін на гарантії безпеки судноплавства, а Іран пропонував власні плани врегулювання через посередників, зокрема Пакистан.
Ключову роль у деескалації відіграли консультації за участю країн регіону — Саудівської Аравії, Катару, Туреччини та інших. Саме ці переговори підготували ґрунт для підписання червневого меморандуму.
Ормузька протока, через яку проходить значна частина світового експорту нафти, залишається стратегічною точкою впливу. Будь-які обмеження судноплавства або введення зборів можуть мати глобальні економічні наслідки, що робить нинішні переговори критично важливими не лише для регіону, а й для світових ринків.
